Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Зловісні спалахи шаріли навколо, й така туга розлита була в цьому невірному світлі, такі недобрі звуки порушували нічну тишу, що вся, здавалось, земля стогнала від тяжкого передчуття. … Чому так тяжко й так мало щастя? … Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе чи ось плачу за тобою тяжко, чи вславляю тебе своєю зброєю й ранами.