НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Навіжена
І тільки часами в його карих очах блискали останки енергії, котрі неначе замерли в йому і ніби дотлівали. … І він тільки животів, мовчав та дихав… Цю привілегію – мовчати та дихати – й зоставили йому… – … – Читала вона так само, як я,- тільки чула, як дочка часом читала. … В хаті стало тихо, тільки годинник за дверима цокав одномірно.