Володимир Набоков – Лоліта
Звичайно, я мiг би розташуватися в гойдалцi й удавати, що читаю. … I з зiтханням удаваного блаженства нестерпна панi опустилась на траву й задивилась на небо, спираючись на розкиненi за спиною руки, й раптом старий сiрий тенiсний м'яч плигнув через неї i з дому долинув трохи бундючний голос Лолiти: "Pardonne, maman.