ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Все дрібне й нікчемне, темне, заздрісне й облудне хай зійде з мого зору; хай стоїть перед ним завжди той клаптик блакитного неба, і хай він мене просвіща. … Сльози текли по його обличчю, в той час як Святошине обличчя було залізне й непроникне. … Сльози текли йому по лицях, а на грудях лежав камінь.