Результати пошуку слова: Хтозна-коли

хто́зна-коли́шній – прикметник відмінок однина множина чол.

хто́зна-коли́ –

— А внизу над підлогою відлупався також шматок тиньку, з-під якого виглядає інше мальовидло, напевне, старше, первісне, яке чомусь хтозна–коли було заштукатурене. Про призначення клинця свідчили лахміття целофанових торбин із-під суперфосфату, чимала купа вапняку, що взявся коржем, та ще хтозна–коли покинутою сівалкою.

Усі вже про них і забули, бо двері ті хтозна–коли востаннє одмикалися, та од очей Амурових жодні тайнощі приховатися не можуть: закохана князівна здумала про них і нишком од усіх сама кілька день морочилась, поки тії двері одімкнула і спустилася в печеру.

Я не бачив його вже хтозна–відколи! Якщо вони передбачали такі ситуації, я не можу витлумачити цього інакше, ніж тільки так, що вони або колись були, або, хтозна, й зараз ще є подібними до нас.

В останніх променях вечірнього сонця, мов бабуся, дрімає стара-престара хата, хтозна–коли збудована. Та й хтозна, чи так би думала Югина, як тепер, коли б приїхав з Мартою. Та обережність, хтозна коли народжена залежністю від примх природи, стримувала виказувати на людях трепетні надії і сподівання.

Трави бувають дуже цiлющi, Юхим це дуже добре знає, на його полицi хтозна вiдколи, груба в шкiрянiм в’язаннi, книжка “Цєлєбниє растєнiя” лежить. – здивувався Володько.- Коли б тут мороз, буревiй, коли б тут хтозна-що, i то не чув би нi холоду, нi огню… Хiба ж можна.

Видно, була то святиня цих захованих од білого світу людей, святиня, вибудувана хтозна й коли і хтозна й ким, бо не вірилося щоб хтось з нині живущих був здатний на таке будування й прикрашання.

– водно запитали Гандальф і Торін, сприкрені, певно, трохи тим, що саме Елронд перший добачив ті літери, хоч, сказати правду, досі й не траплялося такої нагоди і хтозна, чи трапилася б колись іще. –  Ту браму вони зробили ще хтозна–коли, –

Зараз ми перебуваєм на чималій відстані від того похмурого гаражного підземелля з його низькою, в сталевих балках стелею, вже воно ніби хтозна й коли було з тим своїм службовим телеоком, яке недремно звідкись споглядало нас, щоб у потрібний момент нечутно розсунути перед нами важкі сталеві двері й — під мовчазне…