Ольга Кобилянська – Земля
Хустки й ленти мигали в повітрі. … – Се останнє повторяв він раз по раз, утираючи все наново маленькою хустинкою зіпріле чоло і вихиляючи одну чарочку горівки по другій. … Хотів тобі хустку купити, але не ставало. … – Або я вже не годна собі заробити на хустку? … Не мала нині навіть часу пригладити волосся та закинути яку хустку на голову.