БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Людина біжить над прірвою
побоєвище й арена пориву до життя й радісного цвітіння, що мерехтіло, як недосяжна вже для присутніх тут мрія. … Цоколь собору потопає в морі липового цвіту, в океані пахощів, у синій прохолоді мрійного затінку, через те здається, що цілий собор – це корабель, який став у затишній бухті, кинувши якор на час, щоб завтра пливти далі.