Крістоф Рансмайр – Останній світ
Кому вже доля судила жити на цьому узбережжі, той живе й помирає тишком-нишком, серед каміння, як ото мокриця. … Він з’явився на набережній вулиці з хмари куряви – із першої ще холодної куряви в цьому році. … У цьому чоловікові Котта справді впізнав свого господаря. … – Цьому людству [92] з його вовчими звичаями настане кінець!