ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Лаврентій при цьому світив радісною усмішкою, а біснуватий аж голову понурив. … А ще я подумав: нехай іде до неба всяке хваління боже навіть від лукавих, щоб не було в цьому світі тільки темного і тільки лукавого. … Його велике, важке лице було виставлено вперед, а біла борода в цьому примарному світлі здавалася брудним віхтем.