ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
– Я сподіваюсь, брате, що цей чоловік хутко одужає. … Рубав він монотонно й неспинно, і чорнявий чоловік, одягнений як князівський отрок, спинився неподалець, з сумом дивлячись на Святошу і його роботу. … – Я добре пізнав його і побачив: несила змінити його одному чоловікові, та й багатьом чи можливо!