ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
Затріщала струхлявіла обклейка, чути стало, як десь у дворі дід кинув дошку і вона ляско плеснула. … Той, у кутку, не мав назвиська, а може, вона забула його; той, у кутку, не міг бути квіткою, бо пахнув він шкірою, і це було чути навіть сюди. … Така тиша, що стало чути, як затаєно дише десяток людей.