Роберт Льюис Стивенсон – Острів Скарбів
Він, як і перше, говорив до капітана через плече тим самим спокійним тоном, хіба, може, трохи голосніше, щоб усі в кімнаті могли чути, але зовсім спокійно й твердо: – … Але довкола не чути було нічого підозрілого: тільки тихо плюскотіли хвилі та крякало в лісі вороння. … І чути, як побрязкують кайдани, коли вітер гойдає повішених.