Олекса Кобець – Записки полоненого
Коли я тягнуся рукою по мою шинельку – єдину тепер на мені воєнну ознаку, він якось лагідно відсуває шинельку на край ослінчика і тепло вимовляє: – … Чого ж ти, чоловіче добрий, тримав на схованці мою шинельку, не даючи мені змоги втекти від твого добробуту темної ночі, далі від пазурів твоєї мадлрської влади?!