Skip to content Я виплакала, пане, тоді собі очі, два дні не затихаючи, так було мені його шкода!… – …
Колись ми не знали… але, я не можу вам цього розказувати, пане, я так боюся болю, але скажу відверто: мені шкода вас усіх, бо всі ви тут бідолахи, хай і випадає жити в такому чудовому замку.