Skip to content Скромний чоловік, який пропустив мимохіть бурхливу пристрасть юності, у таких випадках думає собі: «Це, нарешті, те справжнє щастя, яке, здається, всі знають, а я ще не знав»… …
Скажіть: потрібно ж було мати і цій гарній людині щось таке, що складало б його особисте життя, його щастя, відпочинок, утіху. така твоя воля, Таке її щастя, така її доля! …
Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати. …
Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого – щастя, кого – сльози, Все нічка покрила. …
Його щастя, його доля – Мої чорні брови, Довгі вії, карі очі, Ласкавеє слово. А тепер він сам мав таке щастя, хоч, правда, не був прив’язаний мотузкою до димаря, і в нього аж усередині хололо, коли він, утримуючи рівновагу, ліз до димаря. …
Але, на щастя, він таки встиг перелізти через підвіконня. …
На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого пояснювати. Бути, як всі, коштує теж недешево, так гадав він тоді, дивлячись на людей, які метушилися у яскравому зимовому передноворічному каскаді вогнів та повітря, здавалося, просякнутому найбанальнішим словом "щастя". …
– Вічнозелений травень, кохання, щастя… …
Щастя і нещастя належать таким, як він. 