Результати пошуку слова: Щодень

Як святий Павло, що совершав щодень по триста молитов і, щоб не збитися з ліку, клав за пазуху триста камінців, викидаючи по одному після прочитання молитви. то умови наші такі: харч, одіж і весь припас і по пів-ере сріблом на чоловіка щодень. посилати щодень моїм іменем.

І революція повинна тривати щодень, у всьому, у кожному. Може, ліпше думати про те, що робиш сьогодні, чим виправдуєш своє перебування на землі, як доводиш свою цінність, як підтверджуєш це щодень, щогодини?

Були просто небажані, тепер лякали силою, їхня загадковість ставала щодень загрозливішою, тому кожен про всяк випадок запобігав тепер перед цими людьми. І вона мала стерпіти все, тимчасом як грек вивищувався щодень. Щодень він стає блідіший, аж синій, так ніби з нього ночами висмоктують кров якісь страшні потвори.

38 Щодень було у них похмілля, Пилась горілка, як вода; Щодень бенькети, мов весілля, Всі п’яні, хоть посуньсь куда. Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата, Уже нашили рушників І всяких всячин напридбали, Які на сватанні давали, Все сподівались старостів.

День-щодень Матвiй у полi. Ти дай менi такий маєток, так я гори озолочу, а вони гнили в них щорiк, щодень, поки не зогнили… А земля, правильно, не смiє гуляти. Щодень, щонiч новi невеселi вiстки. Ми, як та машина, щодень i нiч тягне цiлу фабрику, не смiємо зупинитися, випростатися, вiдпочинути.

Щодень, щонедiлi можна було видiти по дорогах церковнi процесiї; з слiзьми в очах, припавши лицями ниць до землi, народ благав дощику. Ще кiлька пильнiших робiтниць уперто вилiтають щодень на поле, щоби по цiлоденнiм шуканнi вернути вечором домiв з невеличким здобутком на лапках.

Чи дівчина, що милого Щодень виглядає, В’яне, сохне сиротою, Де дітись не знає; Піде на шлях подивитись, Поплакати в лози, – Болящая Щодень, щогодини, Ледве чути, питається: «Доню Катерино! Сем’я моя щодень росла І вже до сотні доростала. Щодень пілати розпинають, Морозять, шкварять на огні!» 21 іюля [1859], Черкаси ***

Наповнено баклаги та ропавки, можна б і назад рушати, а ми ще й після того смокчемо крізь зуби ту студену Романову воду, якомога розтягуючи наше пиття, аби тільки довше побути тут та очима погуляти в садку, де все наливається, спіє, щодень більше достига…

Щодень кождий з них бачить те саме: спускається чоловiк до ями, – i щодень те саме важке, гнетуче чуття здавлює душу, щодень вертає думка: “Ось спускаємо до гробу живого чоловiка!” Герман стояв i дивився, дивився i мовчав, вiй сам не знав, що з ним робиться.