Результати пошуку слова: Що
ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
Не був то спокій, що знав його досі: тиша квартири, моторошна тиша перед початком бою, тиша лісу, коли лежав у польовому шпиталі й дивився, як хитаються над головою і порипують величезні сосни. … Мусив сказати, що прийшов сюди на роботу і що отепер, розвів він рукою, все – володіння його, ба навіть і сам дід.
Адріан Кащенко – Славне військо
Вони жили окремими громадами, й ними правили вільні ради громадян, що обирали собі на вічах князів. … Колись, у давні часи, слов'янське населення жило на просторах од Тиси, яка впадає в Дунай, лише до Дніпра, так що наддніпрянські землі лежали на краю цих володінь, і через те вони були прозвані Україною.
КУПЕР Джеймс Фенимор – Звіробій
Щоб виспівати це – я не знаходжу слів, Але й мовчати сил не маю. … Людині, що бувала в далеких мандрах і багато бачила, здається, ніби вона живе на білому світі з давніх-давен; і що багатша історія народу на важливі події, то швидше вона набуває ознак старовини. … – Чи ти закричав тільки тому, що побачив сонце?
Іван Кривуцький – За полярним колом
Що певен час (раз на місяць чи раз на тиждень) повинні були відмічатися в таборі або місцевій дільниці міліції. … Щойно в 1968 році мене оформили старшим інженером. … Бунтарський бандерівський дух зберігся в тих, що опинилися за колючими дротами, у тих, що на засланні, і навіть у решти населення, яке залишилось на рідних землях.
МИРНИЙ Панас – Повiя
Земля так набралася води, що вже i в себе не приймала. … Коли хто мав клуню – молотив собi потроху, прибирав, що дала за лiто кривава праця. … Люди надiялись та молились, щоб хоч трохи пiдкинуло снiгом, притрусило дорогу: все ж саньми не те що возом, – … Iк обiду таке схопилось, що свiту бiлого не видно!
ЖУЛЬ ВЕРН – ТАЄМНИЧИЙ ОСТРІВ
– Що сталося у гондолі? … – Я чую щось схоже на плюскіт хвиль! … Ураган не вщухав з 18 до 26 березня і завдав величезної шкоди в Америці, Азії та Європі, захопивши зону завширшки в тисячу вісімсот миль, що простягалася до екватора навкоси від тридцять п’ятої північної паралелі до сорокової південної паралелі.
Бредбері Рей Дуглас – Марсіанські хроніки
Зима була справжня: з усіх дахів звисали бурульки, на сніговій гірці галасувала дітвора, а навантажені покупками домашні господарки, кутаючись у свої шуби, незграбно, наче ведмеді, брели тротуарами, що взялися кригою. … А цей будинок, що, ніби соняшник, повертався фасадом до сонця, цілих десять століть давав притулок їхньому роду.