Skip to content А там ще трохи, і ось уже затишна вуличка з пожежною каланчею, і постовий полісмен, упізнавши Заболотного, звично вітається з ним, і, якби не жалюзі на вікнах, десь із верхнього поверху, мабуть, виглянула б до мого друга і його Софія Іванівна, або, як він каже, «нових часів Ярославна з Н-ської стріт…» 