Ольга Кобилянська – Через кладку
Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби — кажу «ніби» — … Звідки? … Я йшов до церкви, а вона вже звідкись вертала, навіть у дощ. … …молодому приятелеві в душу, і котрий тонув, губивсь у праці, щоб вийти з неї мов гладіатор, аби й обдати її на все життя любов’ю і своїми чистими руками запрацьованим добром…