Щоб врятувати товариство, Чалий пристав до острова Березань, окопався там і два дні відбивався; на третю ж ніч нишком посадив козаків на чайки й рушив до Дніпра; але втекти запорожцям не вдалося: біля Сагайдачних кучугур турецькі галери наздогнали козаків і заступили їм шлях у Дніпро.
Котра береза молодою не пішла на хрест посеред лісу – постаріла й розсохлася, як зістарілася Корнелія, а котра косуля й вижила – стали її швидкі ноги вудженим м’ясцем – найсмачнішим мисливським делікатесом. Та залишалася жменя камінних, як їх назвав одного разу друг «Береза».
– Це карельська береза, хлопче, не дивись, що вона така сіра, – I на нього градом посипалися краплі, наче заплакало над ним небо і сама береза. Це він побачив, коли береза впала. – Береза сухостійна, – Швець довго мовчав, довго тяг березу, вже містечко з’явилося, вже й люди виднілися, а береза стала важка, як каменюка.
Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. М а в к а Нi, мене береза нiжно колихала. Я чую, як береза стинається i листом шелестить. Стара верба, смутна береза навiть у златоглави й кармазини вбрались на свято осенi.
Стояла береза на березі юна, білотіла, Береза глянула в воду – і злякано затріпотіла. Береза шуміла над головою. Береза, наприклад, пригнічує ріст сосни, що прилаштувалася біля її підніжжя.
Ой зелена береза Да коло плоту стояла, Да й росою припала. Древні вірування засвідчує і пісня, записана фольклористом А.Димінським на Поділлі в середині XIX ст.: Ти дубе Тимку, А ясен Пазя, А береза Кася, Яблунька Тоська, А сливка Парашка, А тота груша — То моя душа. Коли дуб і береза сняться в парі, вони віщують весілля.