Результати пошуку слова: вайлуватий

бе́льбас – іменник чоловічого роду, істота (вайлуватий і ледарюватий хлопець, парубок) відмінок однина множина називний бе́льбас бе́льбаси родовий бе́льбаса бе́льбасів давальний бе́льбасові, бе́льбасу бе́льбасам…

Міцний, трохи вайлуватий чолов’яга, він на власній шкурі встиг відчути дихання кістлявої ще під Дюнкерком, перебуваючи в складі англійського експедиційного корпусу у Франції.

Піший же був вайлуватий селюк-парубок, безперечно – українець. Другий – українець, тяжкий і вайлуватий, мабуть, скептик і реаліст, але й служака – „

Серед них своєю фігурою виділявся з вигляду дуже неприємний тип, справжня якась потвора – низький, товстий, як бочка, вайлуватий, голова наче вбита довбнею в тулуб, шиї зовсім не видно. Середнього зросту, кремезний, але вайлуватий, з вигляду неуклюжий і дуже скромний.

Кремезний, трохи вайлуватий, він мало скидався на командира зорельота, хоча й був одягнений в голубу уніформу Третього Міжгалактичного загону, що діяв у сузір’ї Раф.

Поруч незнайомий вайлуватий товстун у парусиновій тужурці, з широким глевким обличчям, на якому бігали маленькі гострі очиці; коли товстун повернувся боком, я помітив, що в нього розірване вухо.

До вогнища вийшов Іван Бучма – на вигляд вайлуватий, але надзвичайно спритний в бою поліщук.

Микола Матвійович підвівся їй назустріч – кремезний, трохи вайлуватий, він чимось нагадував великого доброго ведмедя.

Старший фурман – маленький, рудий, вайлуватий чоловічок з шорстким наїжаченим волоссям – весь час метушився серед візників і заспокоївся лише тоді, коли вантаж без втрат опинився на березі.