Ольга Кобилянська – «В неділю рано зілля копала»
Мавра віднині так, як не моя вже. … Як так вже судилося, так нехай і буде. … Тоді Мавра утирає замість всього білесеньке заплакане личко, і як вже не зараз, то бодай пізніше вдоволить тайком дитину. … А Тетяна дивиться на неї чистими своїми зоріючими очима, цілим єством своїм, і неначе приправляється вже заздалегідь до слуху, що має дійти до неї від старої няні.