Ольга Кобилянська – Через кладку
Ось уже й дім Обринських виринув перед нами. … сказав я з притиском, і потонув на мить в її очах. … Високо над лісом, на небосхилі між зорями, виринув місяць уповні, а тишина вокруги була перемагаюча, могутня. … — Ти поет чи маляр, що потонув у краєвиді білої зимової ночі?.. … Я подався мовчки за ним і собі потонув у думках.