Результати пошуку слова: де ми і хто ми
ХЕМІНГУЕЙ Ернест – Сніги Кіліманджаро
«Певно, всі ми створені для того, що робимо,- подумав він,- Хто який має хист, так і заробляє собі на прожиток». … А те, що лишилося, ти поклав на сани, загорнуте в ковдру й перев’язане мотузками, узяв собі на підмогу того ж таки хлопця, і ви удвох, ставши на лижі, потягли сани на дорогу, а там іще шістдесят миль до міста, де хлопця належало передати владі.
Остап ВИШНЯ – Зенітка – Усмішки, фейлетони, гуморески
Хтось із землі з зенітки б’є! … Де ми з кумом тільки не маскувались: і в картоплинні, і в коноплях. … Блиснуло – я й помітив, що хтось із ярка в кавуни поліз. … Я, правду казавши, і не помітив, кого я поблагословив, бо бачив тільки спину, та й то на одну мить… На другий день приходить до мене Михей.
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович – Ціпов’яз
І грамоту добре знає, письменний… От – малий ще, а куди хочете "прошеніє" напише… Є його тих прошеній і в волості, і в мирового, і де хочете… Одно аж у. … кричить хтось зі стріхи, куди виліз роздивитись краще… І всі ринуть туди, де хмарою в'ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум'я… Ось чутно, як лопотить хтось босими ногами по улиці.
Остап Вишня – Думи мої
А я собі сиджу та думаю: «Ми дивимося, милуємося, ляскаємо, а хто ж із нас подумав, хто подбав про те, чи їла вона сьогодні, чи спала вона сьогодні, чи відпочивала перед тим, як оце перед нами вона танцює, милує нас, веселить нас?! … От лежу я, хворий, на канапі і читаю; читаю хворий, умираючий: На мосту, на переходе, Светлых улиц поперек, Мимо девушек проходят — Только тронут козырек.. … І тепер перед моїм балконом ростуть три дерева, що їх посадив Михайло Харлампович Пилипенко.
Остап ВИШНЯ – Самостійна дірка – Усмішки, фейлетони
А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці: «Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! … – Та ми вами держимось, спасибі вам, так не виходить волюнтаризму, бо волюнтаризм – це ж хотіння, і ми хочемо, бо ми ж волюнтаристи… – … 10 Дератизація – боротьба з щурами, мишами та іншими такими самостійниками (авт.).
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Неложними устами
Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс) З буйним вітром свавольним і диким Струнко рвуться кудись в далечінь… Йду в простори я чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). … Це було написано в 1918 році, а в 1964-му поет, мовби перекидаючи болючий місток спогадів у ті незмірне далекі літа, кладе на папір сумні рядки: І наче десь мила іде, озивається (і знов я заплющую очі свої…),
ШЕЛКОВЕНКО Олександра – Збірка
Павло Тичина) Ой, пiшли ми вiд застав І один iз нас сказав: “Отут живе ж десь Винниченко Недалеченько. … …вони повернулися до мікроскопа, незнані клітини вже розбіглися хто куди і на шклі залишилися лише відомі істоти… 2 + 2 = 4 Сидячи у автобусному кріслі, Дзвінка Донцова дивилася на Митка Полум’яного, що він мирно дрімав, вклавши могутню голову на її плече. … І так вже Митко послужив Вітчизні, більше ніж десять… ні, сто призовників!