Борис Грінченко – Під тихими вербами
Та й дочок же в Дениса двоє— то це ж їм Домаха надбала: хай люди бачать, що єсть. … Цим уже навіки заткнемо їм рота. … Цим його від товариства відлучимо. … Але згадка про неї жила в його серці і не давала змоги думати про одруження. … Було надвечір. … Коли за цим хто й ходить, дак не вона. … Про ідо думати!..