Ольга Кобилянська – Через кладку
Чую, як вона лізе на мене, вимагає, випрохує щось від мене, а далі бере верх наді мною. … Цим разом, здається, мав він більше часу, бо зробив мені навіть пропозицію піти на прохід. … Я доперва два-три роки як служу, тож про женячку думати не можу. … знав аж надто добре. … Треба вперед для інших працювати, думати.