На уходах – Андрій Чайковський Posted on by / 0 Comment — Я мушу з цим дідом познайомитись. … А що з дідом зробити? … Був це старезний дідок у високій татарській шапці, з сивою головою та бородою. … обізвався дідок по-українськи, —то говори до мене хрещеною мовою, якої я вже давно не чув. … — перехилив Тарас чарку та зараз налляв і подав дідові.
Дідок Posted on by / 0 Comment Дідо́к – іменник чоловічого роду (річка в Україні) відмінок однина множина називний Дідо́к родовий Дідку́ давальний Дідку́, Дідко́ві знахідний Дідо́к орудний Дідко́м місцевий на/у Дідку́ кличний Дідку́*
Нестайко Всеволод – Супер “Б” з “фрикадельками” (збірник) Posted on by / 0 Comment Я ці дідові слова не раз у житті згадував… Тоді, у дитинстві, найбільше не любив я мити посуд, особливо масні каструлі. … Так от після тих дідових слів, повернувшись у Київ, узяв я собі за правило щодня мити посуд. … вражено вигукнув Шурик, дивлячись, як буруниться вода від хвацьких дідових рухів.
Дідовичі Posted on by / 0 Comment Дідо́вичі – множинний іменник (населений пункт в Україні) відмінок однина множина називний Дідо́вичі родовий Дідо́вичів давальний Дідо́вичам знахідний Дідо́вичі орудний Дідо́вичами місцевий на/у Дідо́вичах кличний Дідо́вичі
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Над Чорним морем Posted on by / 0 Comment Дідові й мені треба було таки добре напинатись, щоб перегукуватись. … Мабуть, вона пригадувала дідові за якісь-то пригоди в його сумному житті. … Я бачу широкий шрам на дідовій губі, бачу його щербаті зуби.
Анджей Сапковський – Останнє бажання Posted on by / 0 Comment Але те зняття чарів — то маячня, вигадана горбатим і зашмарканим дідом, що одурів від пустельничого харчу, маячня, якій ніхто не йме віри.
НЕСТАЙКО Всеволод Зиновьевич – Чарiвнi окуляри Posted on by / 0 Comment Хіба що після дідових розмов сни мені почали снитися дивовижні. … І раптом я опинився в яру за дідовим городом. … Я мовчки простягнув дідові згорток.
Адріан Кащенко – Славне військо Posted on by / 0 Comment Люлька, якої він не виймав із рота, часто гасла й тоді підручний, парубок літ на вісімнадцять, діставав із кишені кремінь і, поклавши на нього шматок товстого синього цукрового паперу, бив кресалом по кременю, а коли з нього добувалася іскра, від якої папір починав тліти, він притуляв той шматок дідові до люльки.
