СУШИНСКИЙ Богдан – Рiка далеких мандрiв
– досить миролюбно запитав я, не бажаючи прощатися з ним, не познайомившись. … Я дивлюся на Iнгу, не бажаючи вiрити, що чую її голос, i чомусь продовжую сидiти на вологому крижаному килимковi трави мiж пеньками i камiнням. … м’яко зауважую я, не бажаючи ображати батька. … зiтхає мати, не бажаючи з’ясовувати мої справжнi намiри.