БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Людина біжить над прірвою
І не треба б уже було ні над чим тліти душею. Вікна були в хаті повиривані геть із рямами, й вона не могла нічим їх затулити, щоб засвітити світло. Ні, він не був зайнятий своєю трагедією, він не був зайнятий нічим, він лежав у забутті, тримаючи на грудях голову Костика, що вже солодко спав.