Результати пошуку слова: ніч

Прилетів він на планету й так охолов за тривалий свій політ крізь вічну галактичну ніч, що й залізні метеорити, які вдарялись об його груди, розбивалися, видзвонюючи, на дрібні скалки, мов скло. Розігнався він і спробував мур головою пробити, вдарив так, що іскри посипались, проте нічого не добився.

Поет перший вчепився поглядом у гілочку, що несміливо стриміла збоку, ще по-зимовому чорна, кострубато-незграбна, мов уламок абстрактної скульптури або небачений корал, що виринув із темних океанічних глибин. –  Старий, ѕ не ображаючись, мовив поет,-ти нічого не розумієш.

Ніби уві сні пам’ятав Микула похорон князя, лодію з тілом Святослава, яку обіймав вогонь, дим над островом і дніпровими водами, воїв, що стояли серед холодних пісків, а там – темна ніч в очах, скуті руки й ноги, смерть… Так прийшла ще одна ніч. – А в останню ніч, – І більш нічого не говорив князь?

Пам’ять вернулася до нього раніше, ніж зір, а ще раніше слух, але Канае нічого не чув, бо навколо, мабуть, панувала тиша. Вони звикли мовчати, нічого не прагнути і лежати купами. А якщо нічого не чув, то це свідчило не про його глухоту, а про те, що він опинився у беззвучному світі.

— Ви б не їхали на ніч. — Нічого їм не пособиться. Нічого навіть не їв. — Нічого, — — А голова комбіду саме поїхав на ніч орати. «А що коли нічого з цього не вийде?..» Але Іван Тимофійович нічого не відповів. — Хотів би, щоб усі вони за одну ніч свинцем втихомирились. Нічого мені не треба, командире.

Ступай навшпиньках по дзеркальному мармурі підлоги, швиденько, боком просунься поміж колонами, в яких одбивається твоє напружене, пригнічене обличчя, пірни тихенько в оксамит і шовк глибокого фотеля й сиди нишком, загублений, малесенький. Старі ноги графа нічого не мали б проти того.

— Нічого-бо на ньому тепер не видно… — Справді-но, ще нічого не сталося, але може статися. часом лише за слово, за іронічний погляд, за прогрішення котроїсь там бабці, виганяли на вулицю, рокували на армійську службу, а бунтівливих, непокірливих віддавали до суду. Нема нічого вищого, нема ніякої ідеї, мети святішої…

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав. – Нічого, – А найдивніше з тим найменшим, що ні вісток не мав, нічого не знав, а прилетів додому так, наче серцем вчув. Тяжко підперши голову, думав і нічого не бачив у тій тяжкій задумі.

ото і єсть найпевніші ліки од хвороби; як же казали вони, так по спромозі й чинили: тиняються, було, як день так ніч од шинку до шинку та й п’ють собі без міри й без ліку, а найбільше гуляли по людських домівках, як прочують, було, що є десь про них пожива. То все нічого, я приберу такий ярміс, що доступимося до святого.

Кадрига пливла цілу ніч понад темними берегами, ранкове сонце висвітило глибокі зморшки в старезному тілі гір, за скелястими острівцями море мовби провалювалося, кам’яні гори простелили до води заокруглені зелені горби, судно опинилося між тими горбами, Сінам-ага і його прислужники радісно закричали: «Богазічі!