Тілько ми й світу Божого бачили, як він поїде, було, кудись тижнів на два-три до своїх товаришів-драгунів. Де притулимось, куди ми подінемося з нашою бідною Катрусею?” —
Тільки вгорі темрява стала немов іще чорніша, і похмурі образи дивилися іще суворіше зі старовинних різьблених рам, що подекудипоблискувалипозолотою. — Куди краще було податися стежкою, де я йшов: просто повз конюшні.
Вниз западалися боки гори у глибокі чорні ізвори, звідки родились холодні потоки, куди не ступала людська нога, де плекався тільки бурий ведмідь, страшний ворог маржини – “ Побачить вогонь і буде знати, куди вернутись.
Кудипопав? Зробив я те, що міг зробити; Чи добре – не мені судити, А те, що ждепо кінчині, Ось-ось ввижається, немов у сні. Він сам не знав, як дякувать старому, Депосадить, чим угостить його. Часом здавалось, що в безмірних муках Пручаєсь він і силується встати, Щось спутаним белькоче язиком І судорожне рвучими руками Б’єсь в грудь, в лице, показуєкудись.
Він сам не пам’ятає, коли і як та чудова краса очарувала його своєю безмірною глибиною, без-краєю шириною, як підхопила його: і занесла бозна-куди, поділа, не знає де. не берегло їх дозорливе око, не ходили коло їх ніж та пилка садовника, сам він кудисьподівся, десь без вісті забіг.
Ні пари з уст, не пручається, а йде тихою ступою, з зв’язаними ногами, куди його провадять. Втекти вже нікуди: той вже в сінях; побачить, як виходитиму, теж прив’яжеться, зачим я тут був, де ключ узяв?
Герман не мав кудиповернутися, не мав де ночi переночувати, а Iцик не хотiв його покинути i того-таки дня попровадив з собою до своєї хати. Далеко-далеко на сходi розiллялася зеленим, пахучим озером лука, i вiдтам доносить вiтер дренькiт кiс та декуди видно ряди немов великих бiлих комах, що порпаються в зеленi – то косарi.