ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
А може, було так тільки зі мною; я нагострив, скільки міг, вуха, щоб хоч слово почути з тої бесіди у дворі. … Ті квіти і звуться так, як треба: ліпки. … – Треба буде нам зібрати братію, і хай повість він їй про своє видіння. … – Скільки вам літ, отче? … – Гріхи свої треба лічити, не літа. … – Бери скільки хочеш!