Результати пошуку слова: сон

Присвячую моїй сонячній Україні ЧАСТИНА ПЕРША Авто м’яко, як уткнувшись у туго напнуту сітку, зупиняється. Сонце жовтими плямами мрійно гойдається на білій кошлатій купі. Сонце скоса й густо червонить стіну робітні, рясно догори позаставлювану полицями з книжками. Сонце зайшло, і салон стає червоно-фіолетовий.

А пора ж осiння, вiтер студить низом i до всього гостро торкається, сонце, червоне та велике, поволi за млин ховається, верби листя своє, рудим пiдбарвлене, гейби кури пiр’я весною, стрясають iз себе до землi, до рiчки i де попало. Садок розростеться, i вiн засадить цiлу пiдсонню десятину.

Iшов уздовж вулички, брук – тільки в нікчемних залишках, інколи розливалася на дорозі брунатна калюжа, скраю галасливо хлюпалися горобці: сонце впало на плесо, і калюжа раптом заграла й запромінилася гострими голубими спалахами. Була така гарна й молода під тим сонцем! – заплескала в долоні Соня, хазяйка квартири.

Литовський коваль Телявель викував Перкунасу сонце. Битва громовика із хмарою відбувається для того, щоб визволити життєдайний, запліднюючий дощ або сонце: Бий, дзвоне, бий, Хмару розбий! Нехай хмара на татари, А сонечко на християни! Сварог Сварог — бог неба й небесного вогню, батько сонця.

Лева владного, що гідно носить спис, і меч, і щит, І Тамар, царицю-сонце, світлий лал її ланит,- Чи посмію їх вславляти, чи складу пісенний спит? І вона над світом сяла, з сонцем зрівняна немов. Як вона зросла, то сонце світлом тьмарила своїм. Ніч безмісячна надходить, сонця блиск уже пригас.

У мій сон увійшла заграва міста над морем, що плинуло кудись далеко-далеко, край світу, і я силкувався пригадати (так само у сні, звичайно), де ж це я її щойно бачив? Сон закінчився. Сонце ось-ось випірне. Коли було сонячно, перед нами щоразу поставав новий світ, волого сяючий, знадливий.

Тільки чи не занадто гучний розголос пішов тут про мою персону? Такого не проспиш, до схід сонця ти вже па льотному полі, де небо навстріч тобі грає зорею, кличе в свою неосяжність. Ви помітили, Соню, як горе єднає людей? Станційна вежа ледь мріяла в далечі, цегла споруди холодно червоніла в призахіднім сонці.

Шевченко ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна. Сонце вискочило на вузьку міжхмарну прогалину і кинуло під ноги молодиці живу узорчасту тінь розлогої яблуні. горбатою, тінню нахилилась над матір’ю літня, висушена сонцем і наймами жінка.

СОН Канае Сома бачив сон. Той сон був дуже схожий на правду. І хоч скільки разів він повторював собі, що це всього-на-всього сон, однаково не міг подолати жаху перед моторошним видовищем. І саме цієї миті в нього виник сумнів – а може, це сон? „Я бачу сон! Сон! Дивний сон. Хоч сон уже скінчився, його й досі щось лякало.

21 І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. 12 Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. 17 І сталось, коли зайшло сонце й була темрява, то ось появилась мов димуюча піч, та смолоскип огняний перейшов поміж тими кусками жертви. 23 Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.