НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками
Він знов став ввічливий, звичайний, і тон його голосу в розмові багато пом’якішав. … Погляд став м’якіший. … Кінь стояв, як укопаний, їздець скочив з коника й зручно, жваво кинув повід Опанасові на руки. … Уста повніші, пишніші… Зовсім став красунь, та ще й який! … Красунь знов став непорушне і втирив очі в якусь ложу.