Тобто тут і зараз – посеред іншої планети, цього гігантоманського міжпланетного летовища, де я тиняюсяпоміж усіх незліченних принад і запахів, поміж вітрин, дзеркал, манекенів, ананасів, індусів?
Вмер батько і мати, Чужі люде поховали… А я, мов проклятий Той Іуда, одринутий І людьми, і богом, Тиняюся, ховаюся, І дійшло до того, Що я вночі, підкравшися, Максимову хату (Бо його Максимом звали, Вдовиного зятя) Запалив.
Ніч… темно… дощ покрапає… Всі люди сплять у тихих своїх хатах… Спокійно сплять вночі, щоби спокійно працювати вдень… Ради чого ж і ради кого я оце тиняюся серед ночі без притулку і пристановища, дратую псів сільських, боюся кожної темної плями попереду.
Панас Мирний Повiя Частина перша У СЕЛI I Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають! У других i хлiба пе стало, та нiде й позичити. Та от i досi тиняюся, не знаходжу переходу.