Результати пошуку слова: тихий

Хай заспокоїться бог, якого не знаю… З вавілонських молитов 1 “Тихий і незвичний спокій!” – Здавалося, він сам пасся цілий день, як і його кози, і набралося в нього того ж таки соку, яким багате все живе біля широкого вогнища заходу; може, тому, коли відкинувся на спинку лозового крісла, тихий жаль поплив йому із серця.

Софі похололими вухами чує, як голос принцеси стає тихий, ледве чутний,тьмяний: — І голос теж рівний, тихий і напружений. І старий тихий дім — повний притишеного, заціпленого шепотіння, шарудіння, сухих, напружених очей, тоскної шамотні, підозрінь, безнадійності, жаху. А там десь, за Берліном, є старий, тихий, зачучверілий сад.

Тихий його син Федiр i з себе гарний, робочий, слухняний; горiлки не п’є, по шинках не волочиться. Пилиповi теж кинулась у вiчi Прiсьчина постать струнка, її норов тихий, її голос любий… Частiше та частiше вони почали сходитись. Вона сама не знає, чого їй стало смiшно-смiшно… Роздався тихий регiт.

Світе тихий!” Ликері (“Моя ти любо! Ты тот же тихий, так же милый, Не знаешь времени,- а я! Полетела пташечка Через поле в гай, Уронила перышко На тихий Дунай. Розрита могила Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе!..

Коли поблизу не було прочан, серед калік знімався тихий, стриманий, але буркотливий гомін. Наставав ясний, прозорий і тихий весняний вечір… Високо в глибині блідого неба, немов малесенькі діаманти, загорялися перші зорі: тихий вечір вже ласкаво обіймав стомлену денною спекою землю.

Тихий світ лився в довгі вузькі вікна, затінені густими грушами. Патери довго молились нишком; тихий гук все гув рівними низькими тонами, неначе благав небо вкупі з патерами. Але не про Єреміїн розум, не про добро й правду була та молитва під тихий жалібний гук органа. Тихий світ, мертва тиша заспокоювала змучену Тодозину душу.

– Він кращий од Балабухи, й такий тихий, спокійний. Вона почувала на своєму лиці його тихий погляд, не знала, що робити, почала щипати вишивані на хусточці квітки. – жартував Прокопович.– А добрий чоловік оцей Харитін, та такий тихий, та любить образи, ще й добру гортань має.

Тимко, налягаючи руками на чепіги, часто задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце. А сам тихий такий, смирний, іде селом і перед малою дитиною шапку здіймає. Насправді ж він чоловік хоч і неговіркий, проте добрий і тихий, фізично сильний.