Результати пошуку слова: тихо

Пішов тоді помалу, впиваючись тією живущою прохолодою, тихо ступаючи по м'якій стежці. … Як тихо…— … Той розпитався про все, сказав, що всю справу розбере, і звелів Зінькові з товаришами сидіти тихо й дожидатися. … Зінько й собі лежав тихо. … Скрізь було тихо. … Зінько ввійшов у хату тихо, скинув чумарку, роззувся й ліг.

Казав він це досить тихо і то тільки в товаристві людей, йому добре знайомих. … «Тихо, як у статистиці», — … Їй уявилась велика сувора постать, що тихо ступає в її сліди й несе в собі страшні несвітські бажання, — … — болісно скрикнув Льова і, засоромившись свого пориву, тихо додав: —

по луцi вже тихо i широко розливається i тихо далi лелiє попiд гаями, а там у високих очеретах десь пропадає. … Ледве нам сяють мiсяцевi роги, тихо усе, – … одкаже тихо. … сама вона нiчого не говорила й нiчого не питала, сидiла собi тихо, як на могилцi… Катря усе розказала, як вона у Любчиках була.

– в'їдливо, але так тихо, що й перша від дверей корова, певно, не розчула його голосу, запитав Довгопол. … Будь тихо, жінко. … Лягай тихонько й лиши пусте. … тільки й сказала тихо. … – А-ну, будь тихо… – … – спочатку скрикнула, а далі мовила тихо: – … Коли Марія зібралася додому, чорна від туги Естер тихо їй сказала: –

Буває, вона вечорами читає льотчикові при вогнику блимавки когось із поетів, а коли він, зпеможений, задрімне, ще й після того біля нього посидить, тихо чатуючи його сни, льотчицькі, фронтові чи, може, що довоєнні. … додала вона тихо. … Сонце світить, і так тц-хо-тихо довкола, тільки то тут, то там дрр…

тихо докінчив Координатор. … мовив він тихо, ніби сам до себе. … тихо сказав Фізик. … тихо сказав Кібернетик. … так само тихо сказав Координатор. … тихо сказав Інженер і притис щоку до приклада. … тихо докорив Інженерові Координатор. … – Зараз буде тихо, – … тихо відповів Лікар. … – сказав він тихо, відчуваючи, що все це не має аніякісінького сенсу.

Коли я молився богу, я завжди бачив на покутi портрет дiда в старих срiбнофольгових шатах, а сам дiд лежав на печi i тихо кашляв, слухаючи своїх молитов. … Чисте полуденне небо, i тихо–тихо, немовби все заснуло. …  Баба пiшла до хати, а бог дивився їй услiд з погребнi i тихо посмiхався.

І Зінько заснув під Левантинин спів, не знаючи, що Левантина справді вийшла в свій садок і співала, приваблена сяєвом безкрайого неба, напоєна солодкими пахощами чарівної ночі — тихої, як сон маленької дитини, ласкавої, як погляд матері… … Роман тихо–тихо підійшов до дівчини.