Дмитро Білий – ЗАЛОЖНА ДУША
За високою ратушею неперервно бив дзвін, дзвін приреченості, у залі відчувався їдкий дим, який просотувався в кожну щілину. … Тим, хто споглядав за цим збоку, здалося, що вовк на мить спалахнув яскравим білим світлом і, перекинувшись через голову, упав поблизу осики. … Козаки мовчали, готові у будь-яку мить прийняти бій.