Skip to content Під кінець вечора один якийсь тип, дегенерат кривоногий, відкликає їхню компанію вбік, пропонує пошепки: «Дєвочек треба? …
Звідусіль усім селищам видно, як птахи то згаснуть, то знову виринуть у тій буро-оранжевій повені і, мов рибки, трепещуть у ній, ледь помітно набираючи висоту. …
Думаєш, усім він болить, як тобі? Одного я в господа бога молив, однієї ласки просив – дати на них усіх одну спину, щоб як одного вчистив, то всім зразу дошкулив! …
Усі дворові витріщилися на них, як вони проходили двором. …
Один тілько вівчар Улас, білий, як молоко, дідуган, що й побілів, пасучи отари овець, і не знав та й не признавав іншого щастя на світі, як бути біля овець,- один тілько він якось глухо бубонів сам з собою: – приказувала тітка Ялосовета, обсмикуючи мене з усіх боків, і я чув, як вона пробувала матерію на пучку. …
Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися, перепитували один одного: «Як тебе звати? …
Сидять усі, як привезені. …
Обертаємося на місці помалу, як пожежники на каланчі, гріємо шинелі з усіх боків.