БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Людина біжить над прірвою
Вони порпалися нишком у тих руїнах, немов щури, то тут, то там. … Щури!!! … Це ж він із ними стояв ось у цім храмі, й молився до схлипу, й плекав велику надію на чудо оновлення… Тепер вони ворушаться, мов щури, немов опановані екстазою доруйновування зруйнованого, дикою, розпачливою жадобою грабунку, жадобою з відчаю.