Skip to content Нi, золотко (“золотце”, iронiчно поправляє вона себе: так звертався до неї той чоловiк, якому зараз, либонь, ще паскуднiше, нiж їй, але то вже не має жодного значення), – …
тiльки жалiти себе не смiй, нiщо-бо не ослаблює так, як жалiсть до себе). …
i зненацька цiла околиця зробилась однаково нерозпiзнаваною, i неясно було, в який бiк додому. …
подавала вона, наспiвши, з-за спини), гавкнувши отим особливим брутальним, сварливим тоном, яким тiльки й розмовляв iз нею останньо: “Завтра лечу додому! Я п’ю тільки на великі свята, як їду додому. …
У мені нуртував якийсь неспокій, і я боявся їхати додому, намагався оминути катастрофу, яка, як мені здавалося, все нижче нависала наді мною й Джуліаною. …
Зайшов до маленького китайського ресторану в підвалі, який славив себе на афіші при вході «справжніми домашніми стравами». …
У ній розкривалася жінка, яка тягнула мене до себе всією силою почуттів, і я не міг, та й не хотів, опиратися їй. Діти йдуть до другого дядька і, якщо рідня велика, то вертаються додому перед утренею, звичайно, з гостинцями та з завязаними в сорочку, намов ґудзики, “шагами”. …
Вона під горою, у себе в садочку, до півночі співала: Зійшла зоря із вечора, Не назорілася… А він, стоячи на горі, до півночі слухав, як співала Настуся. …
або, краще сказати, до якої міри може удосконалити себе чоловік у колі “порядних” людей! Тату, королівство моє, бо я такий ледачий, що якби мене вішали і вже зашморг був на шиї, і мені б дали ножа в руки, щоб перерізати мотузку, то я б краще дозволив себе повісити, ніж ворухнув би рукою, щоб перерізати мотузку. …
Ану покличте їх сюди, а ще запросіть усіх родичів, я хочу, щоб вони наїлися й напилися як слід та й додому пішли не впорожні, а з повними кишенями золотих. …
І зроби це до того, як я повернуся додому». 