Skip to content Отже, острів… З колод, що їх викинув прибій, я склав би хижку, дах покрив би листям (очевидно, пальмовим), прорізав би два вікна – одне, величеньке, до берега, друге, трохи менше, виходило б на схил, порослий чагарями. …
Коли я отямився, жінки вже не було. …
– Отже, я можу сподіватися? – А от я вірю в масонство, – …
– Капітан розтулив долоню, задерши великого пальця й розчепіривши решту, як ото роблять, коли показують живі тіні. …
Я випив багато вина, а потім кави й стреги[3] і, захмелівши, все пояснював, як ото в нас не виходить те, чого ми хочемо, так-таки ніколи не виходить. Плентався ту по улицi, зазирав, зазирав, а далi, як побачив отого пана (показав на Германа) у вiкнi, та за цеглу, – …
От так, як у нас, мулярiв, в мiстi. …
От як кождий зарiбний чоловiк. …
То, видите, хтiв би-м найти де поблизько помешкання – яке-будь, от аби переночувати, адже я цiлiсiнький день на роботi, – 