Skip to content Геть на обрію, де той кущ із землі виростає, починається якась балка. …
Він пручався щосили, кричав, кликав батька, та той і не ворухнувся. …
Остап проклинав у душі і москалів, і той Пітер. …
Широкий степ безкраїй, і то під ніч. …
— Заспокійся, молодий чоловіче: почне вечоріти, станемо на нічліг, а тоді і вечерю зваримо. Жандарм — то теж його ворог, як і тамті. …
Таж він ґазда,— і коли забожився, що не втече, то чому йому не повірили? …
То, певно, злодії будуть, і йому не пара. …
Панського оленя невільно стріляти, хоч би тебе самого хотів ізжерти, не то сіно. …
І скільки тобі за того оленя подихтували? …
Ти думаєш, що цісар — то сміття, як перший-ліпший Іван? Нарешті, проте, нічого іншого Грегору все-таки не лишилося, бо він, на превеликий жах, побачив, що, задкуючи, не здатен навіть притримуватися певного спрямування; і тому, не перестаючи боязко коситися на батька, він почав — по можливості швидко насправді ж дуже повільно — повертатися. 