Skip to content
З-поза портьєри чулось пихтіння, рохкання, удари, гуркіт падіння, лайка, і нарешті – брязь! …
брязь! …
брязь! …
З мого стерео вже не лунали ні звуки радості, ні «Обнімітесь, мільйони», хтось вимкнув програвач – те чи ем, я чув тепер їх обох у вітальні, вони брязкали – брязь–брязь!
Прибіг старий, схопив вила, наставив їх у небо, очі божевільними стали: «Я по соломинці збирав, а ти мені, розтаку твою перетаку, одним духом розкидав?» Ускочив у хату, брязь вилами по іконах, брязь, аж стекло свище, а тоді чобітьми з хати, з хати, аж святі бородами долівку метуть?
