Skip to content
Десь–колись побачив би її, розмовився б з нею, все, все було б інакше, але так він сидів ніби зі зв’язаними руками, і хіба довідався б, що там коїлося… Опустив смутно голову, а по якійсь хвилині зложив і зв’язав назад у клуночок усе, що мама вислала, і що його зразу так утішило, й з чого ледве що покушав.
Ні прокинутись, ні застогнати від моторошного видовища смерті, бо кинуто її у безодню нового сну, тепер уже сну для кошмару, гетер уже для Настасі, для тої, що була десь і колись, але й для тої, що є тут розполовинена між минулим і теперішнім, між життям і нидінням, нестерпнішим і тяжчим за вмирання.
I Десь, колись, в якiйсь країнi, Де захочете, там буде, Бо у казцi, та ще в вiршах, Все можливо, добрi люде. …
Десь, колись, в якiйсь країнi Проживав поет нещасний, Тiльки мав талан до вiршiв, Не позичений, а власний.
