Skip to content
Як почув хоробрий чолов’яга бабине «тю», кинув капелюха, кинув картуза та як учеше ліщиною, аж залопотіло… На Станіславщині, у державних самостійних дірках живуть два бандерівські «проводирі», Моцний та Довбуш. …
Тільки ж, прошу я вас, не подумайте, що Довбуш, це той справжній Довбуш, народний герой, –
Аж чую – від Довбушевої могили, а ви знаєте, вона якраз у самому кутикови, при самій дорозі, нечиста сила говорить, людським голосом говорить, та страшним таким, та грубим, таким, як би ведмідь крізь малини дерся. …
Петре, я буду вам помагати, а ви збудуйте огорожу Довбушеві!
опришками”, і згодом докотилася до верховин Прута, Черемоша й у Карпати до гуцулів, де продовжилася аж до року 1745-го під проводом прославленого в народних піснях Довбуша. …
Ой, попід гай зелененький, Ходить Довбуш молоденький, На ніженьку налягає, Топірцем ся підпирає Та й на хлопці покликає: “Ой ви, хлопці, ви, молодці!
