Результати пошуку слова: Журливо

– додала вона журливо й скривилася. – журливо одказує Мотря. – питає журливо Мотря. мовби поглядом зніс їх; похитав журливо головою, повернувся й знову почесав далі… Сонце вже стояло на вечірньому прузі, як підходив Чіпка до Гетьманського. – журливо закінчила Христя. – страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря, увіходячи в хату.

– сказала вона одної днини, глибоко зітхаючи і чорні брови підводячи журливо вгору, коли обі сиділи на призьбі й лупили кукурудзу.- Парасинко, душко, як бог дасть, то зав’ємо твою головку рушником сеї вже зими! – Сава…- сказав він протяжне й журливо.- Сава вже не Михайло!

жа́льно – прислiвник (сумно; журливо) незмінювана словникова одиниця

Тимко, журливо посміхаючись, з любов’ю дивився на свого веселого товариша, підганяв його незлостиво : — Побачивши процесію, він підтягнув штани, журливо закивав головою: — В артільному дворі його зустрів Григір, суворо оглянув забризкану грязючкою коняку, журливо захитав головою: —

– журливо промовив Федiр. Переплакавши, Загнибiдиха знову начала гiрко-журливо: – журливо одказала Одарка, сiдаючи на полу й пiдпираючи рукою щоку. почав далi журливо вiн i зостановився. мовила журливо рогожка.

журливо промовила вона. — Тільки іншим разом… Тепер же я сам одведу свого товариша… З тим молодий шляхтич разом з челяддю повів пораненого у будинок, а слідом за натовпом, журливо схиливши голову, пішла й Галина. — сказав Чорнота спокійно і журливо.