НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками
Виски позападали; дві вилиці під очима повипинались, неначе дві печериці, а од вилиць тяглись униз довгі запалі щоки, неначе цей панок втяг їх в рот зумисне. … Хоч би хто й схотів утопиться, то не зможе цього зробить, хіба б зумисне уткнув голову в багно. … «Щось вона дуже вже ніби горнеться до мене, все ніби зумисне черкається.