Результати пошуку слова: Зять

зятьо́к – іменник чоловічого роду, істота відмінок однина множина називний зятьо́к зятьки́ родовий зятька́ зятькі́в давальний зятько́ві, зятьку́ зятька́м знахідний зятька́ зятькі́в орудний зятько́м зятька́ми місцевий на/у зятько́ві, зятьку́ на/у зятька́х кличний зятьку́ зятьки́ [фам.]

зятьо́чок – іменник чоловічого роду, істота відмінок однина множина називний зятьо́чок зятьо́чки родовий зятьо́чка зятьо́чків давальний зятьо́чкові, зятьо́чку зятьо́чкам знахідний зятьо́чка зятьо́чків орудний зятьо́чком зятьо́чками місцевий на/у зятьо́чкові, зятьо́чку на/у зятьо́чках кличний зятьо́чку зятьо́чки

Краса страшна – це правда; але так, як були страшні для людей давні боги, як страшний бог,– почав філософствувати Балабуха,– ваші чорні брови, неначе гострі стріли в Купідона,– кого вразять, гой вже навіки ваш. – Не плач, я зоставлю за сиротами парафію, а тобі нехай зять одділить третину жалування й приносин до церкви і огорода.

зять – іменник чоловічого роду, істота відмінок однина множина називний зять зя́ті родовий зя́тя зя́тів давальний зя́теві, зя́тю зя́тям знахідний зя́тя зя́тів орудний зя́тем зя́тями місцевий на/у зя́теві, зя́тю, зя́ті на/у зя́тях кличний зя́тю зя́ті

Мертві доми, мертві вулиці, величезні чорні вози вивозять трупи за брами Стамбула, везуть їх назустріч переможному війську, яке султан десь веде з-під Белграда. Силою явною був Ібрагім, віднині не тільки великий візир, а й царський зять. Востаннє дав їм награбувати досхочу султанський зять Ферхад-паша.

Узнав він також і те, що є тут безлісні сопки, укриті лише цими квітами, як степ пшеницею, і що туди всі вивозять пасіки здалеку, за сотні кілометрів. А ото – зять, зять-приймак… А ото – Ганна Морозівна, заміжня вже… А ото – Марійка, ба яка гостра, як швайка… І вже ми з рік не бачились, як на весіллі у Ганни гуляли, та й досі… – 

А павич це, певно, ваш зять Елпідифор… Як же ваше здоров’я? – Це Люба та зять так обставились. А ось ходім лишень та подивіться, як зять обставив свій кабінет. Після гучного панського життя в його Люба й мати жили років зо два в невеличкому своєму домикові тихо та мирно, доки не трапивсь другий зять, Елпідифор Петрович Ванатович.

На порозі стояв його «зятьок»: – – поміняв тональність зять. Причому Ця ідея виявилася настільки геніальною, що він, несподівано Для свого зятька, сказав миролюбиво: –  Варфоломійович нахилився до зятька і сказав: –  Твоєму зятькові Танька вже й не була потрібна. Варфоломійович із захватом дивився на зятька.

–  Вже зять нарекований!  вiн до неї, як зять до тещi. –  Мiй зять, – Доходжу до шинку, де там купка яблунь стоїть: чую, розмовляє з кимсь мiй зять – його голос. А зять мiй до неї такi речi промовляє: "Як тебе не побачу, каже, хоч годину, то я з нудьги пропадаю та з туги: я без тебе жити не можу!

–  Мабуть, не тільки козам, але й паннам, коли вони тепер лазять в лозах, – Ото шкода, що ваш зять та сестра не прибули до нас вкупі з вами, – Може, зять ще й помириться з о. «Чи помирився зять з о. –  А що, тату, чи помирився зять з о. Зять аж сичить од злості.