Результати пошуку слова: Зять

Авжеж, авжеж, така спека надворі, що навіть кури з-під плота не вилазять — кубляться – і скоса зиркує за Грицьком. Хотілося, щоб зять багатший був, щоб дочка її не наймичкою чи поденницею стала, а зразу господинею. А вона удавала, ніби п’яна, і мусив таки зять брати її під руки і вести гамірливими вулицями до своєї хати.

Лягавим підфартило, бо сам зять Брежнєва служив у МВС, а його шеф Щолоков жив з генсеком у одному під’їзді на Кутузовському проспекті, 26. А там виганяють ведмедя з барлогу, залазять туди і смокчуть лапу. До нас привозять або в такому стані, що пацієнтові не до амурів, або на комісування.

– почав будущий зять. I за що взяться? Але менi здається, що з того пива не буде дива: Надежда Степанiвна давно б приїхала до нас, якби вона наважилась взять за невiстку нашу Галю. Подорожнi самi возять свої подушки та усякi укривала, – Я хотiла ще взять i здорову перину, та в вiз не влiзла.

Солідні ж люди, можна сказати, вчені, а через дірки в паркані лазять. – Пишіть заяву і востаннє продавайте інформацію ще про якогось мого негідника… Бо назадгузь тільки раки лазять. Зять консула!» – А мамочок з людьми зближує коньяк і горілка, каже ваш зять Сідалковський.  Зять консула, –

65 Стояв у неї на городі В кострі на зиму очерет; Хоть се не по царській породі, Та де ж взять дров, коли все степ; В кострі був зложений сухенький, Як порох, був уже палкенький, Його й держали на підпал. І ті, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять, Там всі пеклися крамарі.

Денисові ніяково було, що один його брат у Сибіру, а другий налагодивсь у тую ж дорогу; Остапові — ніяково, що його зять, виходить, душогуб-острожник. — Та той такий мій зять, що хоч би його в мене й зовсім не було. Бач, йому зять не до вподоби, що з їм не хоче в один гуж тягти, дак уже й з жінкою його розлучає.

А зятьок наприндився і заявив, що в таку малокультурну обстановку він «з інструментом» більше не прийде. Люди мов подуріли, я ж добре пам’ятав, що зятьок наш грає так собі, у нашому місті ніхто й уваги на його гру не звертав, а тут, бач, що коїлося.

Торохтить підвода; возії збирають мертвих і відвозять у степ, спиняються недалеко від млина: там, в ямі, неглибоко прикидають землею. Андрійко впізнав, то – Семенюта, зять діда Гонтаря, дуже далекого і єдиного родича, що сім’я мала в селі. Рідко заходили вони: зять і тесть.

А тут ще дурний зять кричить, що не хоче жити в однiй хатi з чортом. Зять називав тестя божевiльним та казав, що вiн запродав душу нечистiй силi. Жiнка та сини засоромились i почали перепрошувати старого; дочка плакала з радощiв, а зять переконався, що в машинцi нема нечистої сили.

Поки сонце встане, спочивайте, діти, А я поміркую, ватажка де взять. Минув – і лях, і жидовин Горілки, крові упивались, Кляли схизмата, розпинали, Кляли, що нічого вже взять. «Добре,- каже Покойна Марина,- Чому не взять?» Взяли тебе Ми та й спарували З Яриночкою докупи… А тепер осталось Ось що робить.